Анатолій Вовнянко
Кандидат технічних наук, ексзаступник головного конструктора АНТК ім. О. К. Антонова щодо літаків Ан-124, Ан-225, їхніх модифікацій та авіаційно-космічних систем.
Ігор Акімов
Директор Інституту соціальної динаміки та безпеки KRONOS. Соціальний інженер, дослідник оборонних систем, OSINT-аналітик.
У своїх матеріалах, опублікованих майже рік тому, автори показали необхідність використання недорогих платформ типу навчальних і навчально-бойових літаків, а також безпілотних апаратів для знищення різних БПЛА ворога типу «Шахед», «Герань», «Бандероль» тощо, а також для завдання ударів по наземних та повітряних силах супротивника (див. «Думки про технічний прогрес в Україні» та «Аналіз військово-технічного потенціалу України» ).
На тисячолітніх етапах розвитку людства використовувалися різні підходи до створення й застосування військової техніки — починаючи від каміння, дубин, луків і списів та закінчуючи сучасними високотехнологічними платформами і БПЛА. Це безпосередньо стосується і повномасштабної війни, розв’язаної Росією проти України 24.02.2022 року. Якщо на початку вторгнення спостерігалося масоване застосування танків, БТР та пілотованої авіації, то на сучасному етапі літаки використовуються вкрай обмежено й лише над власною контрольованою територією, тоді як БПЛА та ракети різних типів стали головним інструментом ведення сучасної війни.
Такі країни, як Південна Корея та Туреччина, взагалі не мали власної авіабудівної промисловості, проте протягом останніх двох десятиліть створили її з нуля та налагодили випуск як навчальних, так і бойових літаків покоління 4+ та БПЛА різних класів. Водночас в Україні, де функціонувало всесвітньо відоме дослідно-конструкторське бюро ДП «Антонов», два потужні авіаційні серійні заводи та десятки підприємств із виробництва авіоніки, комплектуючих і двигунів, попередньою та чинною владою навіть не порушувалося питання про розробку чогось подібного.
Ця стаття адресована наступній владі, в якій, сподіваємося, з’являться люди з ґрунтовною технічною та економічною освітою, практичним позитивним досвідом і стратегічним баченням розвитку України з урахуванням економічної доцільності. Адже реальна обороноздатність визначається не лише наявністю передових військових літальних апаратів, а й їхньою вартістю та економікою виробництва й утримання. Наведемо приклад часів СРСР: у Радянському Союзі при створенні військової техніки звертали увагу виключно на окремі пікові характеристики та прагнення «наклепати» якомога більше одиниць озброєння. Така стратегія панувала як до Другої світової війни, так і після неї. Дослідження військових істориків переконливо доводять, що перед початком війни СРСР кількісно значно переважав нацистську Німеччину за всіма видами озброєнь. Після розпаду СРСР залишилися тисячі літаків різних типів і десятки тисяч танків, кількість яких перевищувала арсенали всіх імовірних супротивників разом узятих. Значна частина цього колосального потенціалу дісталася Україні, проте за 30 років незалежності вітчизняне керівництво її бездумно розпродало та знищило.
Візьмемо для прикладу підхід до створення винищувачів МіГ-23 в СРСР та F-16 у США. Ресурс двигуна на початку поставок у війська радянського МіГ-23 становив лише 25 годин, згодом його поступово збільшили до 50 годин тощо. Це означало, що витрачалася колосальна кількість матеріальних і людських ресурсів на виробництво нових двигунів та їх постійну заміну в стройових частинах. У США військові та політики вчасно усвідомили, що стратегічна перевага формується не лише технічними показниками, а й економікою життєвого циклу. Тому для літака F-16 від самого початку було задано ресурс планера у 4000 льотних годин, а ресурс перших версій двигунів F100-PW-200 становив 900–1800 вильотів із подальшим доведенням до 4000–5000 вильотів. Річ у тім, що активна війна триває обмежений проміжок часу, тоді як у мирний період колосальні кошти витрачаються саме на підтримання боєготовності техніки. Це стало одним із вирішальних факторів, чому СРСР економічно програв Холодну війну США та їхнім союзникам!
Нинішнє керівництво України протягом усієї війни постійно випрошувало або закуповувало за кредитні кошти наддорогі західні винищувачі F-16, Rafale та Saab JAS 39 Gripen, подаючи це суспільству мало не як єдину панацею для нашої майбутньої перемоги. Крім того, для належної підготовки льотного складу на ці складні комплекси потрібні роки, аби пілоти могли максимально задіяти закладений у них потенціал. Це схоже на сучасний флагманський iPhone: його можна використовувати лише для звичайних дзвінків, а можна задіяти весь спектр його передових функцій, включно з можливостями штучного інтелекту.
Сучасна війна високої інтенсивності остаточно розвіяла ілюзії щодо вирішальної ролі штучних, поодиноких та наддорогих систем озброєнь. Протягом останніх двох років українське суспільство та військово-політичне керівництво перебувають у полоні нав’язаного міфу про те, що закупівля за десятки мільярдів доларів або передача кількох десятків західних багатоцільових винищувачів покоління 4 або 4+, таких як французькі Rafale чи шведські Saab JAS 39 Gripen, здатна докорінно переломити хід протистояння в повітрі. Проте тверезий конструкторський та військово-економічний аналіз доводить протилежне: прагнення отримати обмежену кількість елітних літаків вартістю близько 80 мільйонів доларів за одиницю (а разом із озброєнням, запчастинами та інфраструктурним обслуговуванням ця сума фактично подвоюється) є стратегічною пасткою, яка веде до вимивання колосальних бюджетних ресурсів без досягнення стратегічної переваги над супротивником.
У результаті ми спостерігаємо парадоксальну і критично небезпечну ситуацію: наддорогі західні винищувачі вартістю сотні мільйонів доларів фактично використовуються подібно до сучасного iPhone виключно для простих дзвінків, а не на повну потужність закладеного в них потенціалу. Через критичну обмеженість їхньої кількості та колосальну фінансову й репутаційну ціну кожної втрати, командування змушене застосовувати їх із максимальною обережністю лише в глибокому тилу для перехоплення крилатих ракет та дронів. Наблизитися безпосередньо до лінії фронту чи діяти над територією супротивника ці поодинокі літаки не можуть, оскільки під прицілом щільної ешелонованої системи ворожої ППО та далекобійних винищувачів вони з великою ймовірністю будуть швидко знищені.
В умовах, коли ворог володіє розгалуженою мережею супутникової розвідки, балістичними ракетами типу «Іскандер-М», гіперзвуковими комплексами «Кинджал» та далекобійними дронами-камікадзе, будь-який стаціонарний аеродром базування нечисленних наддорогих винищувачів перебуває під постійним прицілом. Втрата лише двох-трьох таких літаків на землі чи в повітрі перетворюється на непоправну оперативну та фінансову катастрофу, яка паралізує подальше застосування всієї авіаційної компоненти через страх перед новими втратами.
У цій статті ми хочемо коротко представити для фахового обговорення власне бачення розвитку повітряної складової Збройних Сил України з урахуванням часових, виробничих та економічних реалій.
Як ми писали раніше, першочерговим завданням є створення вітчизняного навчально-бойового літака. В Україні давно створено, сертифіковано та успішно випробувано лінійку високоефективних авіаційних двигунів АІ-222-25, АІ-222-25Ф та АІ-322Ф (останні — з форсажною камерою).
На базі цих двигунів ми пропонуємо створити в Україні уніфіковану платформу з двома двигунами АІ-322Ф, яка матиме три базові модифікації: 1) двомісний навчально-бойовий літак; 2) одномісний бойовий літак; 3) бойовий безпілотник. Злітна маса платформи становитиме близько 10–11 тонн при бойовому корисному навантаженні до 3 тонн. Собівартість виробництва такого літака в Україні становитиме орієнтовно 10–15 млн доларів залежно від модифікації. Літак буде пристосований до експлуатації як з аеродромного бетонного покриття, так і з підготовлених ділянок автомобільних трас. Необхідно спільно з військовими аналітиками визначити оптимальний швидкісний профіль — трансзвуковий чи повноцінно надзвуковий. При проектуванні ми повинні закласти всі актуальні можливості бойового застосування: перехоплення та знищення ворожих крилатих ракет і БПЛА, скидання керованих авіабомб (КАБ), пуски ракет класу «повітря-повітря» та «повітря-земля», а також спільну роботу в єдиному контурі із супроводжувальними безпілотниками.
Малюнок 1. Концептуальне порівняння трьох варіантів єдиної уніфікованої платформи: 1 – двомісний навчально-бойовий літак; 2 – одномісний бойовий літак; 3 – бойовий безпілотник.
Також, як ми писали раніше, за кордоном зараз активно розробляється та впроваджується принципово новий клас озброєння — це так звані супроводжувальні безпілотні апарати («вірні ведені», Loyal Wingman / Collaborative Combat Aircraft — CCA), які діють у єдиній інформаційно-бойовій мережі разом із пілотованими літаками та виконують цілий комплекс критичних функцій:
1. Передова розвідка та винос сенсорного поля (Forward Sensor / Scout) — політ попереду пілотованої ланки на відстані десятків кілометрів для завчасного виявлення ворожих радарів, комплексів ППО та винищувачів супротивника за допомогою бортових оптико-електронних станцій та радарів із АФАР без демаскування основного літака;
2. Прорив і придушення протиповітряної оборони (SEAD/DEAD) та радіоелектронна боротьба (РЕБ) — постановка спрямованих радіоелектронних завад, дезорганізація ворожої системи ППО та виконання ролі хибних цілей, які викликають вогонь зенітних ракетних комплексів супротивника на себе, рятуючи пілотовані борти;
3. Дистанційний ракетно-бомбовий арсенал (Remote Weapon Carrier / «літаючий арсенал») — несення та пуск далекобійних ракет «повітря-повітря», керованих авіабомб (КАБ) та крилатих ракет за цілевказівкою ведучого пілотованого літака, що багаторазово збільшує сумарний боєзапас ударної групи;
4. Безпосередній захист і перехоплення повітряних загроз — фізичне прикриття ведучого літака, знищення ворожої тактичної авіації у ближньому та дальньому повітряному бою, а також високоефективне масоване перехоплення крилатих ракет і ударних дронів;
5. Стійка ретрансляція зв’язку та мережецентрична взаємодія — створення захищеної тактичної Mesh-мережі з елементами ройового інтелекту для безперервного обміну даними між літаками, дронами, наземними пунктами управління та супутниковими терміналами в умовах щільної роботи ворожого РЕБ.
Для прикладу наведемо експериментальні та новітні закордонні розробки: американський апарат Kratos XQ-58 Valkyrie, австралійсько-американський комплекс Boeing MQ-28 Ghost Bat та турецький Baykar Kizilelma.
Необхідно такий літальний апарат створювати і в Україні. Для зменшення його вартості він буде дозвуковий і побудований з використанням одного двигуна АІ-322Ф. Разом із ведучим пілотованим літаком такі апарати будуть значно розширювати можливості Повітряних Сил ЗСУ у виявленні та знищенні як повітряних, так і наземних цілей супротивника.
Малюнок 2. Перспективний український бойовий БПЛА супроводу («вірний ведений») на базі двигуна АІ-322Ф.
Малюнок 3. Бойове застосування у змішаній ланці: одномісний бойовий літак-лідер у супроводі двох автономних БПЛА у небі України.
Варто підкреслити, що автори цієї концепції ще понад рік тому у відкритих публікаціях наголошували на необхідності створення саме таких доступних, масованих та модульних платформ. Наприкінці вересня від нашого колеги Юрія Назаренка ми отримали детальні аналітичні матеріали щодо розгортання в США офіційної програми Massed Modular Aircraft (MMA) під егідою Пентагону. Провідні американські військові аналітики та інженери дійшли абсолютно аналогічних висновків: класичні поодинокі дорогі платформи вичерпали себе в умовах сучасної війни високої інтенсивності, а перемога досягається шляхом насичення повітряного простору масовими модульними безпілотниками та апаратами супроводу. Ці найновіші американські дані є прямим та вагомим підтвердженням правильності, далекоглядності та технічної обґрунтованості запропонованої нами української програми.
Фундаментальною помилкою багатьох сучасних оборонних проектів є абсолютна залежність від іноземних ланцюжків постачання та чужих експортних ліцензій. Досвід війни показав, що будь-яка зміна політичної кон’юнктури у країнах-партнерах або введення регуляторних обмежень ITAR здатні миттєво зупинити серійний випуск критично важливого озброєння. Саме тому проект українського модульного літака повинен з першого креслення спиратися на максимальне використання власної матеріально-сировинної бази та локалізованих технологічних переділів.
Україна володіє унікальними світовими запасами стратегічних руд і рідкісноземельних елементів, які досі використовувалися переважно як дешевий сировинний експорт замість виробництва високотехнологічної продукції з високою доданою вартістю. Вітчизняні родовища титану в Житомирській та Дніпропетровській областях дозволяють повністю закрити потреби у високоміцних титанових сплавах для силових елементів планера, вузлів навішування крила, деталей шасі та гарячої частини авіаційних двигунів. Наявність підтверджених запасів цирконію, скандію, галію, германію, берилію та літію дає пряму можливість налагодити в Україні повний замкнений цикл виробництва термобар’єрних покриттів, спеціалізованих легованих алюмінієво-скандієвих сплавів, радіопоглинаючих композиційних матеріалів для малопомітності, високоефективних електродвигунів та вітчизняних акумуляторних систем високої щільності енергії.
Мінімізація залежності від імпортних компонентів повинна торкнутися і критичної мікроелектроніки та систем керування. Шляхом впровадження відкритих архітектур обчислювальних модулів та використання вітчизняних сенсорів, інерціальних навігаційних систем оптичного та лазерного типу з корекцією за оптичним потоком та рельєфом місцевості, ми унеможливлюємо дистанційне блокування або глушіння супутникових каналів зв’язку засобами радіоелектронної боротьби супротивника. Український літак повинен бути на сто відсотків суверенним виробом, здатним вироблятися безперебійно навіть у разі повної світової кризи постачання напівпровідників чи металів.
Подальше зволікання та очікування зовнішньої благодійності у вигляді постачання обмеженої кількості іноземних пілотованих винищувачів є прямим шляхом до втрати національного стратегічного паритету. Україна має діяти рішуче, спираючись на власну науково-конструкторську школу, промислову базу та матеріальні ресурси для створення доступної модульної бойової авіації нового покоління.
