Гелій — не просто рідкісний газ, а стратегічний ресурс, що визначає лідерство у високих технологіях, штучному інтелекті (ШІ) та нанотехнологіях. Його незамінність у кріогеніці, виробництві мікрочипів і квантових обчислень робить контроль над його запасами питанням глобальної влади.
Світовий ринок гелію, колись керований США, тріщить по швах: Росія робить ставку на Амурський ГПЗ, який може перевернути гру, а Україна, попри зупинку одеської компанії Cryion через війну, має шанс увірватися в цю боротьбу завдяки потенціалу Дніпровсько-Донецької западини (ДДЗ) та іншим виробникам, яких потрібно терміново розвивати.
Час прокидатися — гелій стає новою нафтою цифрової епохи, і Україна не може стояти осторонь.
Гелій відкрили в 1868 році через спектр сонячного світла, а на Землі його виявили в 1895-му. Це другий за легкістю елемент, хімічно інертний, із температурою кипіння -268.9°C. Утворюється він повільно, через альфа-розпад урану й торію в земній корі, накопичуючись із природним газом. Видобуток можливий лише з родовищ із концентрацією гелію вище 0.3%. Ця залежність від газовидобутку робить його рідкісним і вразливим. Гелій неможливо синтезувати економічно, а в ключових застосуваннях, як-от кріогенне охолодження, замінників немає.
Гелій тримає високотехнологічний світ. Він охолоджує надпровідні магніти МРТ, без яких медицина зупиниться. У космосі забезпечує безпеку ракетних двигунів. У електроніці створює інертну атмосферу для мікрочипів, що живлять цифрову економіку. У металургії захищає тугоплавкі метали під час зварювання.
Його унікальність робить гелій «вузьким горлом» глобальних ланцюгів постачання, де контроль над джерелами дорівнює владі.
Гелій тримає високотехнологічний світ. Він охолоджує надпровідні магніти МРТ, без яких медицина зупиниться. У космосі забезпечує безпеку ракетних двигунів. У електроніці створює інертну атмосферу для мікрочипів, що живлять цифрову економіку. У металургії захищає тугоплавкі метали під час зварювання. Його унікальність робить гелій «вузьким горлом» глобальних ланцюгів постачання, де контроль над джерелами дорівнює владі.
Нанотехнології виводять гелій на новий рівень. Скануючий гелієвий іонний мікроскоп (СГІМ) бачить структури розміром 0.25 нм, перевершуючи електронні мікроскопи. Його пучок іонів забезпечує чіткість без пошкодження зразків, що критично для біології та електроніки. Технологія SHIBL створює наноструктури для мікрочипів, які живлять ШІ та квантові комп’ютери. Гелій охолоджує надпровідні системи для потужних обчислень. Без нього цифровий прогрес заглохне, а країни без гелію залишаться на узбіччі.
Геополітична битва за гелій палає. США, втративши Федеральний гелієвий резерв у 2024 році через продаж компанії з китайськими зв’язками, послабили свої позиції. Резерв забезпечував 9% світового попиту, і його приватизація відкрила двері хаосу. Росія кидає виклик із Амурським ГПЗ, який до 2025 року може видавати 60 млн м³ гелію щорічно — третину світового ринку.
Завод спирається на багаті родовища Східного Сибіру, але збої, санкції та залежність від Китаю роблять його вразливим. Китай, поглинаючи гелій для мікрочипів, імпортує 95% потреб, але розвідує власні родовища (1.1–4.7 млрд м³) і будує стратегічний резерв. Катар, другий за обсягом виробник, і Алжир тримають ринок, але регіональні кризи можуть усе зруйнувати.
Україна має унікальний шанс, але годинник цокає. Одеська компанія Cryion до 2022 року була ключовим гравцем, переробляючи до 5 млн м³ гелію на рік для МРТ, мікрочипів і досліджень у Європі, Азії та США. Її технології забезпечували високотехнологічні галузі, але війна зупинила роботу в Україні.
Потенціал Cryion — це козир, який потрібно розіграти негайно. Окрім Cryion, в Україні є менші виробники, які спеціалізуються на кріогенному обладнанні та промислових газах. Ці компанії, хоч і менш відомі, мають досвід і технології, які можна масштабувати для виробництва гелію. Їхній розвиток — це не просто економічна потреба, а питання національної безпеки, адже без інвестицій вони залишаться в тіні, а Україна втрачатиме можливості.
Геологічно перспективна ДДЗ може приховувати гелій на глибинах понад 4500 м. Дослідження Інституту геологічних наук НАНУ фіксують аномалії, що вказують на глибокі запаси. Історично мілкі родовища ДДЗ бідні на гелій (0.055%), але глибокий кристалічний фундамент, багатий ураном і торієм, дає надію. Україна тримає «геологічний лотерейний квиток», але без розвідки він марний.
Гелій і ШІ — дві сторони однієї медалі. Мікрочипи для ШІ потребують гелію для виробництва й охолодження. Центри обробки даних залежать від кріогенних систем. Контроль над гелієм — це контроль над цифровим майбутнім.
Проект New Era Helium у Техасі, що поєднує видобуток гелію, енергію та ЦОД для ШІ, показує, як ресурси формують технологічну перевагу. Без гелію немає чипів, без чипів — немає ШІ. Це нова гра, де гелій — ключ до перемоги.
Майбутнє гелію — порохова бочка. Якщо Амурський ГПЗ зупиниться через санкції чи аварії, світ зіткнеться з «Гелієвим кризом 5.0». Ціни злетять, а високотехнологічне виробництво загальмує. Китай поглинатиме російський гелій, посилюючи напругу. Нові джерела, як Танзанія чи Канада, не врятують швидко. Європі потрібен надійний постачальник, і Україна може ним стати.
Україна мусить діяти блискавично. Перший крок — інвестувати в розвідку ДДЗ, використовуючи експертизу ІГН НАНУ та західне фінансування. Потрібно терміново масштабувати наявних виробників, як Cryion та інших, через державну підтримку й міжнародні партнерства. Якщо глибокі родовища підтвердяться, залучити компанії з США чи ЄС для буріння на 5000 м+. Далі — інфраструктура: заводи для видобутку й очистки гелію через державно-приватне партнерство. Успіх зробить Україну постачальником для Європи, зменшивши залежність від Росії та принісши мільярди експортних доходів.
Гелій — це не газ, а квиток у цифрове майбутнє. Україна має технології, виробників і геологічний потенціал, але зволікання — це поразка. Треба бурити глибше, інвестувати в науку і розвинути інших гравців негайно.
Інакше ми залишимося осторонь, коли світ ділитиме ресурс влади.
