Україна прагне не просто енергетичної незалежності, а повернення свого статусу ядерної держави – ця глибока необхідність живе у колективнiй свідомості нації та визначає стратегію її майбутнього. Без негайної модернізації уранодобувної галузі ця амбітна ідея ризикує залишитися лише мрією, зіткнувшись зі стагнацією. Проте шанс змінити ситуацію все ще є, і він криється у відродженні уранового серця країни.

Під небом Кіровоградщини б’ються уранові артерії України – Новокостянтинівська, Інгульська та Смолінська шахти. Ці об’єкти – не просто промислові точки на мапі, а ключ до енергетичної безпеки держави, адже вони постачають сировину для атомних електростанцій, які забезпечують майже половину електроенергії України. Проте за лаштунками їхньої значущості ховаються тривожні реалії: застаріле обладнання, екологічні загрози, борги, що душать підприємства, і кадровий голод.

Україна володіє одними з найбільших у світі запасів урану – це колосальні 2,3% світових ресурсів, або понад 185 тисяч тонн. Понад 71 тисяча тонн, може бути видобута за ціною, що робить її конкурентоспроможною на світовому ринку. У часи війни, коли енергетична інфраструктура зазнає ударів, а імпорт енергоресурсів ускладнений, власний уран стає життєво важливим.

Уранові артерії України

Єдиним гравцем на українському урановому полі є державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (СхідГЗК), що розкинув свої виробничі потужності на Дніпропетровщині та Кіровоградщині. На кінець 2024 року активи СхідГЗК оцінювалися у 3,28 мільярда гривень. Проте за цими цифрами ховається глибока криза.

Обсяги виробництва уранового концентрату кричуще впали: з 744 тонн у 2020 році до 120 тонн у 2022-му. І хоча у 2024 році продукція СхідГЗК все ще покривала 20-40% потреб українських АЕС, це лише третина від необхідного. Кадровий голод – ще одна болюча рана.

Що зараз? Криза на ДП «СхідГЗК»


Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (ДП «СхідГЗК») є ключовим елементом урановидобувної галузі України. Наразі на підприємстві спостерігається формування передумов для соціальної напруги серед працівників уранових шахт Кіровоградської області: Інгулської, Смолінської та Новокостянтинівської. На основі аналізу документів та інформації від профспілок ми викладаємо ключові факти, що свідчать про ризики ескалації конфлікту.

Смолінська шахта перебуває в режимі простою. Проводяться лише заходи з підтримання життєдіяльності об’єкта та видобуток піску для потреб Новокостянтинівської шахти. Підприємство стикається з дефіцитом кадрів, який частково компенсується підрядними організаціями, що призводить до погіршення економічних показників. Саме ці труднощі спонукають керівництво до впровадження заходів “оптимізації”, які, на нашу думку, лише посилюють напругу.

Створено комісію для змін в організації виробництва та праці, зокрема “оптимізації” чисельності персоналу на 15%. Планується скорочення 36 працівників на Смолінській шахті, включаючи інженерно-технічних робітників (ІТР). Кількість ІТР може не забезпечити належний рівень безпеки. Однак, окрім безпосередніх скорочень, конфлікт загострюється через втручання в колективний договір, що порушує встановлені процедури.

Наказом на період воєнного стану призупинено дію деяких пунктів колективного договору, якi передбачають повідомлення профспілки за три місяці, надання техніко-економічного обґрунтування, визначення категорій працівників та проведення консультацій. Такі дії суперечать статті 64 Господарського кодексу України та створюють підстави для порушення прав працівників. Зрозуміло, що подібні кроки не могли не викликати реакції з боку профспілкових організацій, які перейшли до активного захисту інтересів колективу.

Первинна профспілкова організація (ППО) ДП «СхідГЗК» висловила невдоволення та попередила про можливі радикальні заходи. Професійна спілка працівників атомної енергетики та промисловості України ініціювала роз’яснювальну роботу серед працівників, звернулася до Кабінету Міністрів України та Міністерства енергетики з вимогою втрутитися, скасувати цей наказ та розірвати трудовий договір.

Наведені факти вказують на формування осередків соціальної напруги, що може призвести до протестних дій. Це загрожує стабільності підприємства та галузі в цілому. Необхідна негайна реакція влади для запобігання ескалації.

Розслідування триває. Додаткову інформацію можна надати анонімно.

СхідГЗК експлуатує три основні шахти, кожна з яких має свою долю та свої виклики:

Новокостянтинівська шахта: Гігант, що спить

Це найбільше уранове родовище в Європі, але шахта працює лише на п’яту частину своєї потужності. З 2011 року вона функціонує у дослідно-промисловому режимі, видобуваючи лише 400 тонн урану на рік, хоча її проєктна потужність – 1500 тонн. Головна причина – застарілі шахтні підйомні механізми, які не дають розвернутися на повну. За перші дев’ять місяців 2023 року план видобутку був виконаний лише на 72%.

Проте, майже 80% запасів цього родовища мають собівартість до 80 доларів за кілограм, а решта – до 130 доларів. З огляду на те, що світові ціни на уран у 2023 році сягали 140 доларів за кілограм, а зараз тримаються на рівні 95 доларів, Новокостянтинівська шахта має величезний потенціал стати прибутковою. Це не просто шахта, це сплячий гігант, який чекає на інвестиції та модернізацію, щоб забезпечити Україну власним ураном.

Інгульська шахта: На межі виснаження

Ця шахта розробляє Мічурінське та Центральне родовища. Станом на травень 2024 року, Інгульська та інші шахти регіону видобули 100 тонн концентрату, а річний план – понад 300 тонн. Проте це лише п’ята частина від запланованого до 2030 року. Ресурси шахти значною мірою виснажені, і уряд планує вивести її з експлуатації до 2027 року.

Смолінська шахта: Консервація та унікальний шанс

Смолінська шахта, пов’язана з Ватутінським родовищем, наразі законсервована і не працює. Ватутінське родовище також значно виснажене, що робить видобуток тут нерентабельним. Її виведення з експлуатації було запропоновано ще у 2023 році.

Але є один цікавий нюанс: у 2008 році на Смолінській шахті запрацював унікальний у світі радіометричний сортувальний комплекс «Алтаїт», розроблений українськими вченими. Він призначений для переробки відвалів руди з Інгульської та Смолінської шахт, здатний переробляти мільйон тонн відходів на рік. За 10-12 років він може дати 110 тонн природного уранового концентрату, а також цінний щебінь та пісок. Це не просто утилізація, це перетворення відходів на ресурс.

Інші родовища: Минуле та майбутнє

Жовторіченське та Первомайське родовища були повністю відпрацьовані ще до 1970-х років. Квітневе, Сафонівське, Северинівське та Ватутінське (Смолінська шахта) або не розробляються, або законсервовані. Северинівське родовище підготовлене до розробки і перебуває у резерві. А ось Апрелівське родовище, згідно з державною програмою до 2026 року, планується розробляти разом з Новокостянтинівським.

“Хвости” уранодобутку: Екологічна загроза чи прихований скарб?

Видобуток урану – це не лише цінна сировина, а й величезна кількість радіоактивних відходів, відомих як «хвости». Ці тверді залишки та рідкі рафінати зберігають до 80-90% початкової радіоактивності руди, а також небезпечні хімічні речовини. Україна успадкувала сотні тисяч тонн таких відходів, що зберігаються у сховищах, які часто не відповідають сучасним вимогам безпеки.

Історичні практики часто передбачали неналежну консервацію, що призвело до довгострокових екологічних проблем. Наприклад, на Придніпровському хімічному заводі (ПХЗ) у Кам’янському накопичено до 42 мільйонів тонн уранових відходів, що займають площу 2,77 мільйона квадратних метрів. Хвостосховище «Балка Щербаківська» поблизу Жовтих Вод на кінець 2013 року містило близько 40 мільйонів тонн уранових відходів.

Які ж загрози вони несуть? Вітер розносить радіоактивний пил з відвалів на відстань до 200 метрів, створюючи ореоли розсіювання. Хвостосховища є значними джерелами радону – радіоактивного газу. Наприклад, хвостосховища ПХЗ щорічно виділяють в атмосферу 2,13х10^13 Бк радону, створюючи радіаційний ризик для прилеглих населених пунктів. Дощі вилуговують радіоактивні елементи та важкі метали з відвалів, які потім мігрують у ґрунтові води та ґрунти. Шахтні води також можуть бути джерелом радону та інших забруднювачів. Наявність піриту в руді може призводити до кислотного дренажу, що посилює вилуговування забруднювачів.

Найбільш критичним є недостатнє фінансування реабілітаційних заходів та екологічного моніторингу. В Україні досі немає комплексної державної програми санації територій, а попередні спроби її прийняття були безуспішними.

Переробка “хвостів”: Як витягти уран?

Переробка уранової руди – це гідрометалургійний процес, що використовує хімічні розчини для розчинення урану. Але що робити з уже накопиченими “хвостами”?

Існують кілька технологій. Купчасте вилуговування передбачає розпилення хімічного розчину на купи подрібненої руди, розчиняючи уран, який потім збирається. Підземне свердловинне вилуговування – це метод, при якому розчини закачуються безпосередньо у пористі рудні тіла під землею, а потім викачуються на поверхню для переробки.

Цей метод мінімізує вплив на довкілля. Радіометрична сепарація – це фізичний метод збагачення, що дозволяє попередньо концентрувати низькосортні руди або додатково вилучати уран з існуючих відвалів. Згаданий комплекс «Алтаїт» на Смолінській шахті – яскравий приклад. Він може переробляти мільйон тонн відвалів руди на рік, отримуючи не лише урановий концентрат, а й цінний щебінь та пісок, що сприяє рекультивації територій.

Перероблені відвали та хвости, за умови дотримання радіаційних норм, можуть бути повторно використані як заповнювальний матеріал у шахтах або як будівельні матеріали.

Рідкісноземельні елементи: Золото з радіоактивного сміття?

Уранові родовища часто містять рідкісноземельні елементи (РЗЕ) як супутні продукти. Ці 17 елементів є критично важливими для сучасної електроніки, оборонних систем, медичного обладнання, супутників, акумуляторів та сонячних панелей.

Хоча РЗЕ відносно поширені, економічно вигідні концентрації зустрічаються рідко. Китай домінує у світовому виробництві РЗЕ, забезпечуючи близько 70% світових поставок.

Україна володіє родовищами 21 з 34 критично важливих сировинних матеріалів, визначених ЄС, включаючи значні запаси літію та графіту, а також входить до десятки світових виробників титану, марганцю, цирконію та урану. Проте комерційного вилучення РЗЕ безпосередньо з уранових відходів в Україні поки що не задокументовано.

Величезний обсяг уранових хвостів в Україні, що зараз є екологічним тягарем, може стати значним ресурсом. Інвестиції у передові технології переробки можуть не тільки зменшити екологічні загрози, а й створити економічну цінність, видобуваючи додатковий уран та потенційно критично важливі РЗЕ. Це перетворює проблему «відходів» на можливість «відновлення ресурсів».

Модернізація: Стрибок у майбутнє

Українська уранодобувна галузь застрягла у минулому. Значна частина обладнання та інфраструктури датується 1980-ми або навіть 1950-ми роками. Наприклад, Новокостянтинівська шахта, незважаючи на її стратегічне значення, досі використовує обладнання 1980-х. Це не просто зношені машини, це вузькі місця, що стримують видобуток.

Модернізація – це не просто заміна старого на нове, це повна трансформація. Світовий досвід показує, що автоматизація та робототехніка можуть значно підвищити безпеку, зменшити радіаційне опромінення персоналу, збільшити ефективність та точність.

Дистанційний моніторинг та контроль операцій, автоматизований відбір проб та аналіз якості руди, а також використання автономних транспортних засобів та роботизованих навантажувачів – все це оптимізує продуктивність. Прогнози свідчать, що автоматизоване гірниче обладнання може збільшити продуктивність до 25%.

Підвищення енергоефективності – це не лише економія, а й сталий розвиток. Сучасні шахти впроваджують:
  • Високоефективні двигуни та частотні перетворювачі для точного контролю швидкості та крутного моменту, що знижує споживання енергії.
  • Інтелектуальні електричні мережі та відновлювані джерела енергії, такі як сонячна та вітрова, на місці видобутку зменшують залежність від зовнішніх мереж та скорочують викиди парникових газів.
  • Інноваційні системи вентиляції динамічно регулюють потік повітря, зменшуючи споживання електроенергії при дотриманні стандартів безпеки.
  • Пластикові насоси є вирішальним рішенням для перекачування корозійних розчинів у процесах вилуговування, що забезпечує довговічність та енергоефективність.
  • Гідротранспортні системи ефективно переміщують урановмісні матеріали та хвости, підвищуючи енергоефективність.

Модернізація уранодобувного сектору України – це не просто оновлення, а фундаментальна вимога для досягнення економічної життєздатності, екологічної відповідальності та глобальної конкурентоспроможності.

СхідГЗК вже відчуває гострий дефіцит персоналу – близько 33% станом на липень 2023 року, частково через участь працівників у військових діях. Перехід до високотехнологічної гірничодобувної промисловості вимагає висококваліфікованої та адаптивної робочої сили. Існує нагальна потреба у прискорених навчальних програмах, що заохочуватимуть долучатися до галузі, зокрема жінок та ветеранів.

Успішна стратегія модернізації уранових шахт України не може бути зосереджена лише на технологічних та інфраструктурних оновленнях; вона має бути нерозривно пов’язана з надійним та проактивним планом розвитку людського капіталу. Без належно підготовленого персоналу, здатного експлуатувати та обслуговувати передове обладнання, повний потенціал технологічних інвестицій залишиться нереалізованим. Це вимагає не тільки посилення університетських програм ядерної інженерії, але й значних інвестицій у професійну підготовку шахтарів, зосереджену на сучасних, автоматизованих та енергоефективних методах видобутку, поряд із суворими протоколами безпеки.

Висновки: Час діяти!

Український уранодобувний сектор стоїть на роздоріжжі. Він має величезний потенціал, але його стримують застаріла інфраструктура, фінансові труднощі та кадровий голод. Проте зростання світових цін на уран та стратегічний інтерес міжнародних партнерів до критично важливих мінералів створюють унікальну можливість для докорінної трансформації галузі.

Потрібно розбудити гіганта: негайно інвестувати у модернізацію Новокостянтинівської шахти, особливо її підйомного обладнання. Це дозволить збільшити видобуток урану в рази, наблизившись до проєктованої потужності в 1500 тонн на рік. Слід впровадити автоматизовані системи видобутку, дистанційний моніторинг та високопродуктивні насоси.

Необхідно перетворити “хвости” на скарби: розробити та фінансувати національну програму з реабілітації забруднених територій та консервації старих хвостосховищ. Важливо масштабувати застосування радіометричної сепарації, як-от комплексу «Алтаїт», для вилучення залишкового урану та, що найважливіше, рідкісноземельних елементів. Активно залучати міжнародні інвестиції та технології для розвитку цих можливостей.

Час зробити стрибок у технологічне майбутнє: впровадити високоефективні двигуни, частотні перетворювачі та інтелектуальні системи управління енергією для зниження експлуатаційних витрат. Інтегрувати сонячні та вітрові енергетичні установки на гірничих об’єктах. Встановити інтелектуальні системи вентиляції в підземних шахтах.

І, нарешті, інвестувати в людей: розробити та впровадити короткострокові та довгострокові програми професійної підготовки, орієнтовані на сучасні гірничі технології, автоматизацію та радіаційну безпеку. Залучати до них молодь, жінок та ветеранів. Посилити зв’язки між СхідГЗК, профільними університетами та міжнародними навчальними програмами. Забезпечити відповідність умов праці міжнародним стандартам безпеки, включаючи ефективний радіаційний контроль, вентиляцію та використання засобів індивідуального захисту. Розробити привабливі соціальні пакети та програми підтримки для працівників та їхніх сімей.

Реалізація цих кроків дозволить Україні не тільки відновити та модернізувати свою уранодобувну галузь, але й перетворити її на високотехнологічний, екологічно відповідальний та економічно прибутковий сектор. Це стане наріжним каменем національної енергетичної безпеки та внесе значний внесок у повоєнне відновлення країни.

Час діяти. Уранове серце України не може зупинитися!